Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Підприємницьке право - файл Тема1.doc


Лекции - Підприємницьке право
скачать (52.3 kb.)

Доступные файлы (2):

Тема1.doc87kb.02.03.2008 12:54скачать
Тема2.doc193kb.05.03.2008 19:29скачать

содержание

Тема1.doc

Тема. Загальна характеристика підприємницького права.

  1. Предмет та система підприємницького права.

  2. Поняття та принципи підприємництва.

  3. Джерела підприємницького права.

  4. Суб’єкти господарювання.

1. Предмет та система підприємницького права. Поняття та принципи підприємництва

Як вже зазначалося у попередньому розділі, система права - це внутрішня структура права, яка визначається характером суспільних відносин, що регулюються правом, а також правовою системою.

^ Підприємницьке право (як галузь права) - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі організації (в тому числі державного регулювання) і здійснення підприємницької діяльності.

Підприємницьке право є комплексною галуззю, яка включає норми цивільного права (майнові та особисті немайнові відносини, що засновані на юридичні рівності сторін), адміністративного права (управлінські відносини, що складаються внаслідок і з приводу виконання органами державного управління своїх виконавчо-розпорядчих функцій, що засновані на нерівності сторін) та інших галузей права.

Право на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом, встановлює стаття 42 Конституції України.

У відповідності до статей 3 та 42 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) господарська комерційна діяльність (підприємництво) - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Треба підкреслити, що під господарською діяльністю у ГКУ розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку {некомерційна господарська діяльність).

Щодо ознак підприємництва можна виділити такі:

  1. це є діяльністю суб'єктів, що визнані державою (держава легалізує певних осіб шляхом визнання їх статусу як юридичних осіб та підприємців);

  2. така діяльність здійснюється в межах, встановлених законом (підприємницька діяльність здійснюється вільно, якщо інше не визначено законом. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності можуть стосуватися певних видів діяльності, певних осіб, певного майна, що може бути у власності осіб);

3) самостійна, ініціативна, здійснювана на власний ризик і відповідальність діяльність, досягнення економічних і соціальних результатів.

4) систематична діяльність.

Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.1993р. № 24-93 "Про податок на промисел" встановлюється, що несистематичними комерційними операціями є такі, що мали місце не більше чотирьох разів протягом календарного року.

5) метою діяльності є отримання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів (стаття 44 ГКУ):

  • вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

  • самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

  • вільного найму підприємцем працівників;

  • комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

  • вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

  • самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також реорганізації та ліквідації юридичних осіб окремих організаційних форм визначається ЦК, ГКУ та іншими законами, в тому числі Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Щодо фізичних та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення ЦК, ГКУ та інших законів України поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

Таким чином, держава гарантує кожному (за деякими винятками) можливість вільно займатися підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом.

^ Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності.

Законом встановлюється обмеження щодо певних видів підприємництва. У відповідності до статті 43 ГКУ перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом, зокрема, Законом УРСР "Про підприємництво" (стаття 4), Законами України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", „Про телекомунікації".

Наприклад, у відповідності до статті 4 Закону УРСР "Про підприємництво" встановлюється такі обмеження :

  1. Діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".

  2. Діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судовомедичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.

  3. Діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих (А-76Ек, А- 80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок - абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Така діяльність здійснюється державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Існують також обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності певними особами.

У відповідності до статті 35 Цивільного кодексу України статус підприємця фізична особа може отримати з шістнадцяти років за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування забороняється законом. Згідно зі статтями 103 та 120 Конституції України Президент України не може обіймати посаду в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку; члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Стаття 127 Конституції України забороняє займатися підприємницькою діяльністю суддям .

Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками. Найбільш поширеною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. 1. Конституційне регулювання відносин у сфері підприєм­ництва здійснюється на основі єдиного нормативно-правового акта — Конституції України — акта, що має найвищу юри­дичну силу.

Конституція України встановлює загальні принципи здій­снення підприємницької діяльності. Так, згідно зі ст. 42 Кон­ституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час підприємницька діяль­ність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Це озна­чає, що конституційні права та свободи підприємців є такими, що діють безпосередньо. Норми, за допомогою яких здійснюється міжнародно-правове регулювання підприємницької діяльності, містяться в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. При цьому під міжнародним договором України розуміється договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародних) права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного най­менування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Основним джерелом права у правовій державі виступають закони. Саме вони, як вища форма прояву державної волі народу, є основою для усіх інших правових актів. Нормативним актом у сфері підприємництва, що має силу закону, є ГК України. Саме цей нормативний акт визначає основні засади господарювання в Україні, містить загальні положення щодо господарських зобов'язань, відповідальності за порушення у сфері господарювання, особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання тощо, тобто регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Кодекс містить і положення щодо суб'єктів господарювання — фізичних та юридичних осіб, організаційно-правові форми останніх, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської (в тому числі підприємницької) діяльності. Серед кодифікованих нормативних актів (кодексів) найваж­ливіша, після ГК України, роль у сфері правового регулювання підприємницької діяльності належить ЦК України. Регулюючи особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) відповідних учасників, він встановлює загальні положення щодо фізичних осіб, в тому числі тих, що мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, щодо юридичних осіб та іх орга­нізаційно-правових форм, щодо угод (правочинів) та інституту представництва, норми зобов'язального права та щодо недоговірних зобов'язань. Окрема книга IV ЦК України присвячена питанням інтелектуальної власності, чітко встановлюються пра­вила про захист ділової репутації суб'єкта підприємницької діяльності та інші питання.

Порівняно з ГК України, який є спеціальним нормативним актом у сфері підприємницької діяльності, ЦК України є ос­новоположним актом загального значення. . Систему підзаконних нормативних актів очолюють укази Президента України — нормативні акти, що видаються на ос­нові Конституції і законів України.

^ Нормативні акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпорядження) займають наступну сходинку в ієрархії підзаконних нормативних актів. Це означає, що їх положення повинні відповідати положенням Конституції, міжнародних до­говорів України, законів і актів Президента України. Зазвичай нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують, уточнюють положення вищенаведених актів, якщо про це є відповідне застереження в документах вищої юридичної сили.

^ Нормативні акти органів виконавчої влади — постанови, накази і розпорядження органів виконавчої влади, їх посадо­вих осіб — приймаються на основі і на виконання Конституції України, законів України, указів Президента України.

До джерел підприємницького права належать не тільки нормативно-правові акти Підприємницькі відносини регулю­ються і на індивідуальному (локальному) рівні за допомогою актів їх учасників До таких документів належать статути суб'єктів підприємницької діяльності, засновницькі договори та інші види угод, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші документи При цьому локальні акти можуть включати як положення чинного законодавства (містити посилання на них), так і обмежуватися правотворчістю відповідних осіб
^ Суб'єктами господарювання у ГКУ (стаття 55) визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством, зокрема:

  1. юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ),державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

  2. фізичні особи-підприємці.

Крім того, частина третя статті 45 ГКУ передбачає можливість поділення суб'єктів підприємництва на таких, що займаються підприємництвом як основною діяльністю, і тих, для кого підприємницька діяльність не є основною. Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення ПСУ про підприємництво поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Серед суб'єктів підприємницької діяльності (фізичних і юридичних осіб) згідно Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" виділяють суб'єктів малого підприємництва.

^ Суб'єктами малого підприємництва є:

  • фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності;

юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності,

^ 2. Фізичні особи - суб'єкти підприємництва

Як це випливає із статті 50 ЦКУ право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізичні особи, які не можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності:

  • Обмежені в силу службового становища;

  • Обмежені в зайнятті певною діяльністю за вироком суду;

  • Особи, які мають непогашену судимість за корисливі злочини;

  • Малолітні;

  • Обмежені у дієздатності;

  • Недієздатні.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 50 ЦКУ). Порядок державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, визначається Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Для відносин щодо визначення особистого майна та спільної сумісної власності подружжя правове регулювання встановлюється главою 8 Сімейного кодексу України.

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (статті 47-49).

^ 3. Юридичні особи

Основну частину суб'єктів підприємницької діяльності становлять юридичні особи, що можуть самостійно від свого імені виступати в майновому обігу, набувати цивільних прав та обов'язків.

^ Юридичними особами визнаються організації, що створені і зареєстровані у встановленому законом порядку, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих прав і нести обов'язки (наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю), бути позивачами і відповідачами в суді.

Місцезнаходженням юридичної особи юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Види юридичних осіб

  • За формою власності: державні, комунальні, колективні, приватні та на основі змішаної власності (ГКУ); державні і приватні (ЦКУ).

  • ^ Залежно від мети створення: юридична особа, створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Засновник (засновники) при створенні юридичної особи ставлять перед собою певну мету і для цього об'єднують свої матеріальні ресурси або об'єднуються самі для виконання безпосередньо поставленої мети. Якщо мета - отримання прибутку, об'єднуються капітали (майно), це, наприклад, господарські товариства; або об'єднуються як особи, так і капітали, це, наприклад, виробничі кооперативи (члени формують майно з пайових внесків та беруть участь у діяльності своєю працею). Якщо не має мети отримання прибутку - об'єднуються особи, це, наприклад, благодійні організації, політичні партії.

^ Залежно від порядку створення: юридичні особи приватного права та публічного права (стаття 81 ЦКУ).

Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів відповідно до статті 87 ЦКУ та статті 56 ГКУ. Юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) створюються на підставі розпорядчого акта Президента України, органу державної влади або органу місцевого самоврядування (наприклад, міністерства створюються на підставі Указу Президента України) (стаття 167 ЦКУ).

^ Залежно від способу утворення та формування статутного фонду: унітарні та корпоративні (частина четверта статті 63 ГКУ).

Унітарні підприємства створюються одним засновником, який формує статутний фонд, не поділений на частки (наприклад, державні, комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або приватні підприємства).

Корпоративні підприємства утворюються щонайменше двома засновниками за їх спільним рішенням, статутний фонд якого поділений на частки (наприклад, кооперативи, господарські товариства тощо).

^ Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік: малі, середні або великі підприємства (частина сьома статті 63 ГКУ). Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Суб'єкти малого підприємництва мають право перейти на спрощену систему оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності (на вибір суб'єкта малого підприємництва), яка передбачає:

  • заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку;

  • застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності.

Винятки: довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам - засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.

^ Організаційно-правова форма - це сукупність майнових і організаційних відмінностей, способів формування майнової основи, особливостей взаємодії власників, засновників, учасників, їх відповідальності по відношенню одне до одного та до третіх осіб.

Згідно статті 83 ЦКУ юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. А ГК визнаються такі організаційно-правові форми.

  • державне комерційне підприємство (стаття 74);

  • казенне підприємство (стаття 76);

  • комунальне підприємство (стаття 78);

  • підприємство об'єднань громадян, релігійних організацій (стаття 112);

  • приватні підприємства (стаття 113);

  • фермерське господарство (стаття 114);

  • орендне підприємство (стаття 115);

  • підприємство з іноземними інвестиціями (стаття 116);

  • іноземне підприємство (стаття 117).











Скачать файл (52.3 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации