Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Автор невідомий. Хрестоматія з філософії - файл 1.doc


Автор невідомий. Хрестоматія з філософії
скачать (3482 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc3482kb.19.11.2011 09:36скачать

содержание

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   39
^

Друга лекція


ЗМІСТ ФІЛОСОФСЬКОЇ ВІРИ.

Від філософії чекають переконливого розсудкового осмислення, чогось, що кожний повинен визнати правильним і що він може знати, а не чому він повинен вірити.

Насправді, філософія не посилається ні на одкровення, ні на авторитет. Однак те, з чим розумно виражає свою згоду філософствуючи людина, − щось значно більше, ніж переконливе розумове знання. Це те, що він осягає як істинне із власних витоків і привносить у сьогодення за допомогою всіх органів.

У філософствуванні людина здійснює прорив свого єства, але за допомогою власної сутності. Те, що він у цьому прориві схоплює як буття і як самого себе, і є його віра. У філософствуванні ми йдемо шляхом, який веде до витоків віри, властивий людині як людині.

У своїх началах філософські думки присутні в кожній людині, у найбільш чистому вигляді іноді в дітях. Виявляти такі міркування, проясняти їх і розкривати, повторювати їх і дізнаватися в них те, що мислилося протягом тисячоліть,− справа філософії як такої, що перетворилася в професійне ремесло мислення. До цього відноситься, по-перше, рефлексія щодо простору змісту віри (методичне осмислення), по-друге, рефлексія щодо змісту самої віри.



Простір змісту віри

Воно відкривається чотирма питаннями: Що я знаю? Що, власне, є? Що є істина? Яким чином я знаю? Виходячи з розроблених у першій лекції понять, ми відповідаємо:

^ Перше питання: Що я знаю? Відповідь зазначає: Усе, що я знаю, знаходиться у розмежуванні на суб’єкт і об’єкт, воно для мене предмет (об’єкт), явище, що існує не саме по собі. Однак у цьому розмежуванні суб’єкт і об’єкт пов’язані один з одним. Немає об’єкта без суб’єкта, немає й суб’єкта без об’єкта. Тому те, що я пізнаю як буття, завжди знаходиться в цілісності розмежування на суб’єкт і об’єкт, а не тільки на одній із цих сторін.

Розмежування на суб’єкт і об’єкт багатоаспектне: наявне буття виступає у своєму світі як навколишнє середовище; свідомість взагалі протистоїть предметам: дух живе в ідеях, екзистенція співвіднесена із трансценденцією. Однак навколишнє середовище, ідеї, трансценденція стають мислимими об’єктами тільки у свідомості взагалі за допомогою опредмечення в схемах і символах.

Отже, те, що я знаю, − завжди об’єктивність у свідомості взагалі й обмежене цим; але у своїй кінечності воно − можливий трамплін до трансцендентування.

Друге питання: Що, власне, є? Відповідь варто шукати й знаходити не в перерахуванні численного сущого, а в схоплюванні того, що саме по собі або справді є. Оскільки наше питання завжди припускає розмежування на суб’єкт і об’єкт, а буття повинне виходити за межі суб’єкта й об’єкта або охоплювати те й інше, то питання про буття є одночасно питання про того хто запитує. Відповідь повинна показати нам буття в нерозривному зв’язку з тим, що ми є самі; адже буття за допомогою сутності нашого буття має допускати можливість питання про нього й бути доступним цій запитальності до нього з таким питанням.

На питання щодо буття існує ряд типових відповідей, іноді влучних, іноді зовсім неправильних. Спочатку буттям або основою всього сущого вважали предметність, що зустрічається у світі: матерію, просторові структури, картини миру. Буття є об’єкт.

Потім, навпаки, тим, із чого виходить буття, тим, що його створює, опредмечує, стали вважати субєктивне. Буття є породженням “Я”.

Нарешті, буття, очищене від випадків матеріально визначеного, осмислюється як структури мислення (категорії), які дозволяють осягати буття тому, що вони самі містяться у самому бутті. У мисленні щодо буття стає безпосередньо достовірним, що буття є, не є, постає, існує, є щось, субстанція, причина й дія тощо. Буття є Логос.

Незадоволеність кожною такою онтологією веде до усвідомлення своєрідності філософської переконаності буття.

1) Якщо те, що справді існує, не є предмет в якості об’єкту для суб’єкта, то воно недоступне для того типу пізнання, яке означає предметне знання чогось.

Однак оскільки все те, що постає для нас як предмет, змушує зрозуміти відмінність його наявності від самого по собі буття, то буття як явище вказує на справжнє буття, яке у ньому говорить і стає відчутним.

2) Якщо те, що справді існує, не є пережите в якості об’єкту для споглядаючої одиничної свідомості, то воно недоступне і психологічному пізнанню.

Однак оскільки все пережите є присутність буття, то спосіб існування в суб’єктивності є основне явище буття; переживати й розуміти − обов’язкові акти для знаходження впевненості в бутті.

3) Якщо те, що справді існує, не є структура мислення в категоріях, не Логос, то воно недоступне і логічному пізнанню.

Але так як все, що є для нас, повинне ввійти в спосіб мислення, то знання категорій − умова ясності філософствування.

Справжнє буття, що не є ні об’єкт, ні суб’єкт, а виявляє себе в цілісності розмежування на суб’єкт і об’єкт і повинне наповнити категорії, щоб додати їм смисл і значення, ми назвали охоплюючим.

Тому питання, що, власне, є, повинно знайти відповідь за допомогою висвітлення модусів охоплюючого − світу й трансценденції − наявного буття, свідомості взагалі, духу, екзистенції. Але тому що в основі всіх цих способів лежить єдине, то в остаточному підсумку відповідь повинна говорити: справжнє буття є трансценденція (або Бог), положення, істинне розуміння якого містить у собі всю філософську віру й все філософськи визначене мислення, що знаходить тільки один шлях − у послідовності всіх способів охоплюючого.

^ Третє питання: Що є істина? Відповідь говорить: У кожному модусі охоплюючого, яке є ми, знаходиться своєрідний смисл, властивому буттю істини.

У наявному бутті знаходиться істина як безпосередність чуттєво наявного, як вітальна користь, як інстинкт, як практичне й сприяюче.

У свідомості взагалі істина постає як несуперечність предметно мислимого в загальних категоріях.

В духові істина постає як переконаність в ідеях.

В екзистенції − як справжня віра. Вірою називається усвідомлення екзистенції у співвіднесенні з трансценденцією.

Всяка істинність висловлюється в середовищі свідомості взагалі, яка, однак, дає при цьому лише форми правильності, тоді як джерело істини походить із інших модусів охоплюючого.

^ Четверте питання: Яким чином я знаю? Коли виникає сумнів, я шукаю обґрунтування. Я ставлю запитання щодо способу, за допомогою якого я знаю, щодо смислу і меж цього знання. Тоді стає ясно, що кожна істина присутня в особливому способі мислення. Ці способи мислення пізнаються у вченні про категорії й про метод. Вони дають мені загальне уявлення про філософствування, опанувавши яке я не тільки знаю, але й знаю, яким чином і за допомогою чого я знаю.



Наші чотири питання ведуть до міркування, яке у своїх межах трансцендентує все пізнаване й світ у цілому таким чином, що ми переконуємося в явищності наявного буття, а тим самим і в охоплюючому, і відкриваємо область віри. Це трансцендентуюче мислення є мислення, яке завдяки методу наукове за своїм характером, а разом з тим через зникнення визначеного предмету інше, ніж наукове пізнання.

Таке міркування постає не переконливим для кожного, подібно емпіричному й раціональному пізнанню предметів, але переконливе для того, хто застосовує його, хто, трансцендентуючи в ньому все визначене, пізнає разом з визначеним і нескінченне. Рухаючись уздовж кордонів, воно змушене відчувати межу як межу; методично воно долає за допомогою категорій саме ці категорії, у незнанні воно виявляє новий спосіб безпредметного знання. Таке філософствування здійснює міркування, яке, щоправда, ще не відкриває зміст віри, але звільняє для нього простір.
^ Зміст віри

Філософський зміст віри можна висловити в таких положеннях, як:

Бог є.

Існує безумовна вимога.

Світ володіє зникаючим наявним буттям між Богом і екзистенцією.

1) Бог є. Трансценденція над усім світом або до всього світу називається Богом. Найбільша відмінність віри полягає в тому, чи вважаю я світ у його цілісності буттям самим по собі, природу − Богом чи розглядаю світ у його цілісності як позбавлений у собі основи й шукаю основу світу й самого себе в тому, що перебуває поза світом.



… Упевненість у бутті Бога, якою б зародковою й незбагненною вона не була, постає як передумова, а не результат філософствування.



2) Існує безумовна вимога: Основою для поставлення перед нами вимог служать зазвичай цілі в наявному бутті (користь) чи безсумнівний авторитет.



Безумовна вимога підступає до мене в часовості мого теперішнього життя як вимога до мого наявного буття, з боку моєї справжньої самості, вимога того, що я немов би вічно є перед трансценденцією. Якщо основа моєї волі безумовна, то я сприймаю її як таку, що я, власне, є і чому повинно відповідати моє наявне буття.

Саме безумовне не стає часовим. Там, де воно є, воно постає перпендикулярним часу. Воно втручається із трансценденції в цей світ шляхом, який йде через нашу свободу.

3) Реальність світу володіє зникаючим наявним буттям між Богом і екзистенцією: хиткість всіх способів пізнання реальності, тлумачення як риса всякого пізнання, данність усякого буття для нас у розмежуванні на суб’єкт і об’єкт, всі ці основні риси можливого для нас знання означають: всі предмети − лише явища, пізнане буття ніколи не є буття саме по собі й у цілому. Явленність наявного буття − основний висновок філософського мислення. Хоча він і може бути зрозумілий не предметно, а лише при трансцендентуванні, але той розсудок, який взагалі здатний трансцендентувати, не може ухилитися від нього. Цей висновок не додає нового часткового знання до знання вже існуючого, але робить зрушення в усвідомленні буття в цілому. …

Світ у цілому не стає для нас предметом. Кожний предмет перебуває у світі, але жоден предмет не є світ. Кожне визначення світу й кожна оцінка його, чи то оптимістичне твердження гармонії світу чи песимістичне заперечення світу в його розірваності, ведуть до тотальних суджень, у яких завжди перевага надається окремим реальностям і не приймаються до уваги інші. Цьому протистоїть впевненість у незавершеності й безмежності світу, а тим самим і готовність постійно вслухуватися в усі способи буття світу, у події й власні діяння в часовому процесі завжди незавершеного життя. Із цією готовністю пов’язані:

По-перше, впевненість в абсолютній трансцендентності Бога стосовно світу: Deus absconditus (Невидимий Бог) віддаляється, коли я хочу його осягнути, і раптово близький в абсолютній історичності кожної даної ситуації;

по-друге, пізнання світу як мови Божої: буття світу не існує саме по собі; у ньому здійснюється в постійній багатозначності слово Боже, котре лише в зникаючій миті може стати історично однозначним для екзистенції.

Для такої віри наше буття в часі постає як зустріч екзистенції й трансценденції − вічного, яким є ми в якості створених і подарованих собі, і вічного самого по собі. У світі зустрічається те, яке вічне, і те, яке виявляє себе в часі.

Але так як зустріч екзистенції й трансценденції є зустріч у світі, вона пов’язана з світом у цей час. Оскільки те, що є для нас, повинне поставати в часовості буття світу, не існує безпосереднього знання про Бога й екзистенцію. Дослідження світу − єдиний шлях нашого пізнання, здійснення світу, − єдиний шлях екзистенціального здійснення. Втрачаючи світ, ми одночасно втрачаємо самих себе.



Історичні джерела філософського змісту західного філософствування перебувають не тільки в грецькому, але й у біблійному мисленні. Той, хто нездатний вірити в одкровення як таке, може все-таки звернутися до Біблії як до джерела й перейнятися її істиною, залишаючи осторонь одкровення. …

Порівнюючи біблійну релігію з релігіями Індії й Східній Азії, ми усвідомлюємо, що саме в ній наша своєрідна основа. Правда, і в інших релігіях не повністю відсутні основні риси біблійної релігії, але вони не одержують у них такого вирішального значення. І в Біблії ці основні риси присутні не скрізь, а деякі з них − лише в небагатьох, але особливо важливих місцях. Нагадую їх:

1) ^ Єдиний Бог: Єдине стає основою свідомості буття й этосу, початком діючого занурення в світ. Немає інших богів, крім Бога − така метафізична основа серйозності визнання єдиного у світі.

2) Трансцендентність Бога-Творця: Подолання демонічного світу й магії приводить до усвідомлення трансцендентності Бога, що не має зображення, образа, недоступного думці. Ідея створення приводить світ у цілому в стан нестійкості. Світ безмежний й існує не із себе. Людина як одиничне у своєї екзистенції знаходить свою волю у світі в якості створеного Богом; у своєму єднанні із трансцендентним Богом і тільки за допомогою цього єднання він незалежний стосовно світу.

3) ^ Зустріч людини з Богом: Трансцендентний Бог має особистісний аспект. Він − особистість, до якої звертається людина. Існує прагнення до Бога, прагнення почути Бога. Із цього виникає жагуче бажання людини шукати особистого Бога. …

4) ^ Заповіді Бога: З неповторною простотою висловлюються у десяти заповідях основні істини як заповіді Бога. Розходження між добром і злом виражено в абсолютній формулі або − або. Із часів пророків потрібна любов до ближнього, яка знаходить своє вище вираження в словах: люби ближнього свого як самого себе.

5) ^ Усвідомлення історичності: Воно виникає в епоху політичних катастроф як універсальне історичне усвідомлення історії, що твориться Богом. Воно стає основою створення релігійного центру життя, що втягує в “тут і тепер” цілісність усього світу. Не випадковість нескінченного, а створене Богом сьогодення надає життю його значення.

6) Страждання: Страждання оволодіває гідністю, страждання постає шляхом до Божества. …

7) Відкритість невирішенням: Вірогідність віри самим рішучим чином випробовує себе. Робиться смілива спроба при даних релігійних позиціях − а кожне висловлювання неминуче стає позицією − виявляти створене в ній невирішуване. …

Кожна із цих основних рис пов’язана зі своєрідними відхиленнями:

1) ^ Єдиний Бог стає абстрактним, і тоді він тільки негативний стосовно всього буття миру, його різноманіття й повноти. Одиничне умертвляє множинність.

2) Трансцендентний Бог відділяється від світу. Бог без творення є думка, у якій все зникає. …

3) ^ Зустріч із Богом стає егоїстичною або перетворюється в насолоду почуттям. Небезпека цієї молитовної релігії полягає в настирливості щодо божества при егоїстичній щиросердечній спрямованості.

Інша небезпека − схильність до впевненості в знанні волі Божої, котра стає джерелом фанатизму. …

4) Заповіді Божі перетворюються із простих основ моральності в абстрактні юридичні норми й розвиваються в нескінченну законність особливих визначень.

5) Усвідомлення історичності втрачається в історично об’єктивному спогляданні. Тоді виникає претензія на право розпоряджатися світовою історією, будь то мисленево у вигляді знання цілого або навіть дійсно, виходячи з відомого діючого божественного промислу. …

6) Страждання перетворюється в психологічному переосмисленні в мазохістське задоволення, або садистично затверджується, або мислиться як жертовність у давно подоланих магічних категоріях.

7) Відкритість невирішеностям веде до розпачу або до нігілізму, до бунту дивовижної негативності.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   39



Скачать файл (3482 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации