Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Дипломная работа (на укр языке) - Еколого-гідрогеологічний стан Більче-Волицького підземного сховища газу - файл 1.doc


Дипломная работа (на укр языке) - Еколого-гідрогеологічний стан Більче-Волицького підземного сховища газу
скачать (3215 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc3215kb.19.11.2011 09:58скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8
Реклама MarketGid:
Загрузка...
ЗМІСТ
Стор.

Вступ

4

1.

Фізико-географічна характеристика району досліджень

6

2.

Геологічні умови Зовнішньої зони Передкарпатського прогину

9

2.1.

Тектоніка

9

2.2.

Літолого-стратиграфічні комплекси

11

2.3.

Гідрогеологічні умови

16

3.

Оцінка впливу нафтогазовидобувної промисловості на стан геологічного середовища Передкарпаття

20

3.1.

Типові забруднюючі речовини в нафтогазовій промисловості

21

3.2.

Закономірності міграції забруднюючих речовин

30

3.3.

Забруднювачі повітряного басейну та їх джерела

33

3.4.

Основні джерела забруднення природних вод в районах нафтовидобутку

34

3.4.1.

Промислові води та їх особливості

38

3.5.

Забруднення грунтів та ландшафтів

40

4.

Техногенне навантаження підземних сховищ газу на геологічне середовище Передкарпаття

42

5.

Геологічна будова і технічна характеристика Більче-Волицького газосховища

44

5.1.

Геологічна будова газосховища

45

5.2.

Технічна характеристика газосховища

46

6.

Гідрогеологічні умови газосховища

48

7.

Вплив на геологічне середовище видобутку і зберігання газу на Більче-Волицькому газосховищі

57

8.

Безпека життєдіяльності та охорона праці

62

Висновки

73

Список використаних джерел

75

Додатки

79


ВСТУП
Нафтогазовидобуток в межах Передкарпатського регіону існує більше як півтора століття, пробурено тисячі свердловин різного призначення, які з часом стали чинниками екологічного ризику для довкілля. При пошуках, розвідці і експлуатації нафтових і газових родовищ у значній мірі порушується екологічний баланс надр, підземних та поверхневих вод, грунтово-рослинного шару і повітря. Забруднювачами є промивна рідина, буровий шлам, токсичні супутні (стічні) нафтові чи газові води, паливно-мастильні матеріали, флюїди при аварійному фонтануванні чи випробовуванні свердловин, інтенсивні нафтогазопрояви, викликані порушенням стану консервації покладів, герметичності свердловин і т. п.

Метою дипломної роботи полягала в оцінці еколого-гідрогеологічних умов Більче-Волицького підземного газосховища, верхні горизонти якого також експлуатуються як родовище газу. Вивчення екологічних змін проводилося на основі аналізу літературних та фондових даних, зібраних під час проходження виробничої практики.

Хімічні аналізи підземних вод проведені співробітниками ДП “Західукргеологія” при бурінні та опробовуванні свердловин. Аналітичні опробовування супутніх вод родовища здійснені у хімлабораторії ДП “Львівтрансгаз”.

Дипломна робота оформлена у семи основних розділах. У першому розділі розкрита фізико-географічна характеристика Передкарпатського регіону. Наступний розділ присвячений геологічній будові Зовнішньої зони Передкарпатського прогину. У третьому розділі проведено огляд впливу нафтогазовидобувної промисловості на геологічне середовище Передкарпаття. Четвертий розділ висвітлює техногенне навантаження підземних сховищ газу.

Геологічна будова і технічна характеристика Більче-Волицького газосховища викладена у п’ятому розділі. У шостому розділі роботи досліджено гідрогеологічні умови газосховища та їх роль у збереженні газових скупчень. Сьомий розділ висвітлює вплив на геологічне середовище видобутку та зберігання газу на Більче-Волицькому газосховищі, зокрема вплив закачки газу та еколого-гехімічні особливості супутніх стічних вод.

РОЗДІЛ I

^ ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ
Більче-Волицьке сховище газу знаходиться у Стрийському районі Львівської області.

Площа Львівської області становить 21800 км2 (3,6 % території України). Адміністративний центр – м. Львів. Область складена з 20-ти адміністративних районів, 43-х міст, 34-х селищ міського типу і 1854-х сіл. В області проживає 2761,5 тис. чол. (5,4% населення України), середня щільність населення 126,7 чол. на 1 км2.

Рельєф області – неоднорідний: гірський на півдні (Українські Карпати, найвища точка – г. Пікуй, 1408 м), на північ змінюється підняттям у Передкарпатті, горбистий на Подільській височині (до 471 м), низинний у Малому Поліссі і знову підняття – в межах Волинської височини [2].

Клімат помірно континентальний: зима відносно тепла з частими відлигами (середня температура січня  3,9 –  6,6˚С) і тепле літо (середня температура липня +15,0 – +18,7˚С). Характерним є зростання континентальності з заходу на схід та майже широтний розподіл окремих метеорологічних елементів – опадів, вологості повітря, вітрового режиму тощо. У Карпатах спостерігається зміна метеорологічних елементів з висотою: температура повітря і тиск знижуються, кількість опадів збільшується, зростає швидкість вітру. Деякі місцеві кліматичні особливості спостерігаються поблизу міст і штучних водойм, на меліорованих землях.

Кількість опадів коливається від 640 740 мм (Мале Полісся) до 1000 мм (Карпати). Висота снігового покрову від 30 40 см (на рівнині) до 50 100 см (у горах). Несприятливі кліматичні явища: тумани, ожеледь, зливові дощі з градом, сильні вітри, весняні заморозки [2].

В області 8950 рік, з яких 216 рік має довжину більше 10 км. Вони відносяться до басейнів Дністра, Дніпра і Західного Бугу. Середня щільність річкової сітки – 0,35 км/км2 (Мале Полісся), 0,70 км/км2 (Передкарпаття), 1,50 км/км2 (Карпати).

Підземне живлення відіграє суттєву роль для рік розчленованих рівнин, долини яких глибоко врізані у товщу інтенсивно тріщинуватих і закарстованих порід. Формування їх меженного стоку відбувається, в основному, за рахунок підземних вод, що виклинюються на денну поверхню, і пов’язане з особливістю режиму підземних вод і зв’язком останніх з поверхневими водами.

Для гірських річок снігове живлення є переважаючим і складає 50%, дощове – 44% і тільки 6% складає підземне.

Розподіл середньорічного річного стоку наступний. Основна його частина припадає на весняний період – 40%, на літо – 20-30%, а на осінь та зиму 30-40%.

У водному режимі рівнинних річок чітко виявлена весняна повінь, низька літня межень з окремими дощовими паводками, незначне підвищення рівнів восени і низька зимова межень, що інколи порушується тривалими відлигами. Інтенсивність наростання та загальне підвищення рівнів води залежить від розмірів річкового басейну, висоти снігового покриву та погодних процесів.

Ріки Карпат мають паводковий режим. Формуванню високих паводків сприяють зливові дощі, густа гідрографічна сітка і значне падіння. Паводки характерні протягом усього року.

В області багато дрібних озер і біля 1200 водоймищ загальною площею 600 км2. Річки і водойми використовуються для промислового і комунального водопостачання, риборозведення. Річне споживання води становить 386 млн. м3, об’єм скидів забруднених стічних вод у природні поверхневі водні об’єкти – 55,9 млн. м3.

Ґрунти області – сірі лісові (60,0 %), темно-сірі лісові опідзолені і опідзолені чорноземи.

Природна рослинність представлена лісовими, луговими і болотними різновидами. Ліси займають 25 % території області (сосна – 23 %, смерека – 20 %, бук – 17 %, дуб – 16 %).

Серед родовищ корисних копалин найбільше промислове значення мають паливно-енергетичні (нафта, газ, кам’яне вугілля, торф) і сировини для хімічної промисловості (калійна і кам’яна сіль, сірка, озокерит). Важливе економічне значення для області мають запаси будівельних матеріалів: гіпсів, вапняків, мергелів, пісковиків, глин. Є велика кількість джерел мінеральних вод і лікувальних грязей.

Галузями спеціалізації області є машинобудівна, хімічна, паливно-енергетична, деревообробна, целюлозно-паперова, легка і харчова промисловість. Сільське господарство спеціалізується у тваринництві на виробництві яловичини і м’яса птиці, у рослинництві на вирощуванні цукрового буряка, льону, зернових культур. Площа земель, що знаходяться у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств – 13840 км2 [3].

Загальна довжина залізниць у межах області – 1308 км, щільність – 60,0 км на 1000 км2. Основні магістралі: Київ–Львів–Стрий–Чоп, Львів–Самбір–Ужгород, Львів–Івано-Франківськ, Львів–Тернопіль, Львів–Червоноград–Володимир-Волинський, Львів–Пшемисль (Польща). Залізничні вузли: Львів, Стрий, Самбір, Червоноград, Красне. Загальна довжина автомобільних доріг – 8000 км (в т. ч. із твердим покриттям – 7700 км), щільність – 354,6 км на 1000 км2. Основні автодороги: Львів–Броди–Київ, Львів–Стрий–Мукачеве, Львів–Мостиська, Львів–Червоноград–Володимир-Волинський, Львів–Луцьк, Львів–Рівне, Львів–Тернопіль, Львів–Івано-Франківськ. У м. Львові знаходиться міжнародний аеропорт. Територію області перетинають нафтопровід “Дружба”, газопроводи Уренгой–Помари–Ужгород і Івацевічі–Долина.
^ РОЗДІЛ II

ГЕОЛОГІЧНІ УМОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ЗОНИ ПЕРЕДКАРПАТСЬКОГО ПРОГИНУ
2.1.Тектоніка
Більче-Волицьке газосховище знаходиться в межах північно-західної частини Зовнішньої (Більче-Волицької) зони Передкарпатського прогину.

Передкарпатський крайовий прогин знаходиться між Волино-Подільською окраїною Східноєвропейської платформи і Карпатською складчастою областю, від якої він відділений Передкарпатським глибинним розломом [4].

Це типовий передгірський прогин. Він ділиться на три структурно-формаційні зони: Більче-Волицьку, Самбірську (покров) і Бориславсько-Покутську (покров). В основу виділення зон покладені відмінності в будові і складі донеогеновогого фундаменту, історії геологічного розвитку, характері плікативних локальних структур і поширенні корисних копалин.

В південно-західній Бориславсько-Покутській зоні донеогенова основа складена крейдово-палеогеновими флішовими утвореннями Карпат, які перекриваються моласами нижнього міоцену. Внутрішня структура Бориславсько-Покутської зони характеризується розвитком лінійних лежачих загорнутих до північного сходу антиклінальних складок, розділених насувами. Синклінальні структури, як правило, не виражені. Насуви другого порядку простежуються на великі віддалі, зумовлюючи перекриття однієї групи складок іншою і утворюючи таким чином багатоярусне розміщення антиклінальних структур по вертикалі. Тут виділяються Бориславський покрив (І ярус складок), Майданський покрив (ІІ ярус складок), Битківський покрив (ІІІ ярус складок) і Покутський покрив [5].

Структури Бориславсько-Покутської зони перекриті з південного заходу Скибовим покривом Карпат і насунуті на Самбірську зону.

Самбірська зона – це система лінійних складок, інколи насунутих одна на другу, утворюючи покрив, яка з південного заходу перекриває автохтонні утворення Більче-Волицької зони. Вона складена моласами раннього міоцену. В будові Самбірського покриву приймають участь два комплекси порід міоцену, що розділені кутовим неузгодженням. Нижній комплекс складений добротівською, стебницькою і балицькою світами (нижніми моласами) – основною масою покрову, на якому залягають менш дислоковані відклади баденію і сармату (верхні моласи). Останні мають локальне поширення. Нижні моласи зім’яті в лінійні складки. Характерною особливістю Самбірської зони є розвиток широких синклінальних складок, розділених вузькими антикліналями [5].

Більче-Волицька зона сформована розбитим системою розломів доміоценовим фундаментом, який перекритий слабодислокованими товщами верхніх молас карпатію, бадену і сармату. Потужність останніх різко зростає у напрямку Карпат.

Характер тектоніки в цій зоні визначається повздовжніми розломами, закладеними ще в її фундаменті. У баден-сарматський час рух її окремих блоків активізувався і вони розвивалися самостійно один від одного. Поряд з повздовжніми розломами в будові зони помітна роль належить поперечним скидам і скидо-зсувам. Вони мають невеликі амплітуди вертикального зміщення, горизонтальні – від декількох сотень до 1500 м [6].


2.2. Літолого-стратиграфічні комплекси.
Водонапірний суббасейн Зовнішньої зони Передкарпатського прогину сформований рифейським, палеозойським, мезозойським та міоценовим літолого-стратиграфічними комплексами, серед них виділяються здебільшого водоносні, переважно водотривкі та проміжні гідрогеологічні комплекси – ті, серед яких поширені спорадичні водоносні та водотривкі пласти [7].

Протерозойські (рифейські) відклади розкриті багатьма свердловинами у північно-західній частині прогину безпосередньо під міоценом і складені філітами та хлоритово-серицитовими сланцями із прошарками аргілітів, кварцитів, кварцитових пісковиків, слабоводоносних. Цей комплекс гідрогеологічно не вивчений і умовно віднесений до проміжних.

Палеозойський комплекс представлений кембрійськими, силурійськими, а у південно-східній частині Зовнішньої зони – ордовицькими і девонськими породами.

Кембрійські утворення розкриті свердловинами на багатьох нафтогазорозвідувальних площах і родовищах — від Коханівського на північному заході до Богородчанського на південному сході. Вони складені перешаруванням чорних і темно-сірих невапнистих аргілітів, міцних кварцитів, пісковиків і алевролітів, загальною товщиною понад 1000 м. Цей комплекс теж слабоводоносний, віднесений до проміжних.

Силурійські відклади, встановлені в опорній свердловині Рава-Руська, св. № 9 в Угерську, св. № 3 в Держеві та ін. Це слабометаморфізовані сланці, аргіліти з проверстками пісковиків, алевролітів, рідко мергелів і вапняків. Потужність товщі також понад 1000 м, водоносність незначна, тому, за аналогією з кембрійською, вона також віднесена до проміжних.

Девонський літолого-стратиграфічний комплекс складений строкатими аргілітами і пісковиками, поширеними переважно в південно-східній частині Зовнішньої зони. Цей комплекс, товщиною до 270 м також віднесений до проміжних.

Загалом палеозойські відклади характеризуються дуже низькими ємнісно-фільтраційними показниками: їх міжгранулярна пористість не перевищує перших одиниць відсотків, проникність менша за 0,1×10-3 мкм2. Цим визначаються дуже малі дебіти свердловин, що не перевищують перших кубічних метрів за добу. Більше значення мають тріщини, поширені локально, утворюючи тріщинні та порово-тріщинні колектори. Припливи води отримані саме з таких ділянок.

Мезозойський літолого-стратиграфічний комплекс охоплює трансгресивну базальну лагунно-контенентальнуї (лейяс-догер), теригенну прибережну морську (догер), трансгресивно-регресивну карбонатну (мальм-крейда) формації.

Протягом лейясу у західній частині району відкладалися лагунні осади-вапняковисті пісковики і алевроліти з проверстками аргілітів та кам’яного вугілля (мединицька світа), головним чином, в зоні Краковецького розлому (Північні Мединичі, Грушів). Товщина колекторських прошарків сягає 6 м, відкрита пористість пісків і алевролітів 1–17 %, проникність до 0,5×10-3 мкм2.

У середньоюрський час у північно-західній частині Зовнішньої зони формувалися породи коханівської світи, представлені теригенними прибережними морськими відкладами. Це темно-сірі аргіліти, пісковики і гравеліти. На сході ж утворилася базальна строката континентальна формація, представлена глинами, алевролітами, пісковиками й конгломератами. Загальна найбільша товщина середньоюрських відкладів становить 320 м.

Пористість пісковиків і алевролітів коливається в дуже широких межах – 2,5–25 %, проникність менша за 0,1×10-3 мкм2, в деяких випадках до 19×10-2 мкм2 (Більче-Волиця, Північні Мединичі, Коханівка).

В мальмі осадонагромадження відбувалося в умовах гарячого клімату в неглибокому морському басейні, де відкладались сульфатно-карбонатні осади: ангідрити й доломіти келовей-оксфорду та вапняки кімерідж-титону.

У складі келовей-оксфордського ярусів виділено товщу окременілих вапняків, рифових вапняків, вапняково-глинистий горизонт та доломітову вапнякову товщу. За даними промислово-геофізичних досліджень Б.М. Улізла (1969) породи келовею-оксфорду розчленовані на 12 літологічних пачок.

Кімерідж-титонські породи незгідно перекривають келовей-оксфордські і представлені утвореннями плиткого моря – органогенно-уламковими, псевдооолітовими, оолітовими і пелітоморфними вапняками з рідкісними прошарками дрібнозернистих вапняковистих пісковиків, аргілітів і мергелів. Подекуди в їх основі є конгломерати і брекчії. За геофізичними даними тут виявлено 4 літологічних пачки.

Найбільша товщина юрських відкладів сягає 1500 м в зоні Краковецького розлому, у якій поширені масивні органогенні і органогенно-уламкові вапняки з губками, моховатками, форамініферами, мушлями м’якунів, голкошкірими опарської світи [8]. Серед верхньоюрських порід є пласти пісковиків з хорошими колекторськими властивостями (пористість 11,9–23,2 %, проникність 0,8–6,6×10-3 мкм2, товщина до 26 м на площах Рудки, Підлуби). Пісковики й алевроліти з добрими колекторськими властивостями зустрічаються в усьому розрізі мальму.

У крейдовий час на еродованій поверхні формувалася глауконітово-крейдяна формація, у складі якої широко поширені мергелі, різні вапняки, а також теригенні породи. Загальна їх товщина сягає 800 м (Більче-Волиця, Угерсько), зменшуючись до південного сходу.

Нижньокрейдові відклади складені пісковиками, вапняками, глинами, аргілітами й глинистими алевролітами (Більче-Волиця, Держів, Угерсько, Північні Мединичі), товщиною 80–200 м. Далі на північний захід у розрізі трапляються органогенно-уламкові, піщані та органогенно-детритові вапняки.

Верхньокрейдовий відділ представлений сеноманським і туронським ярусами і сенонським підвідділом (коньяк, маастрихт).

Сеноманські породи утворені малопотужними кварцово-глауконітовими пісковиками з прошарками гравелітів, перекритими мергелями і органогенно-уламковими вапняками. У нижній частині пісковики мають хороші колекторські властивості (пористість 5–16 % на площі Північні Мединичі).

Туронський ярус збудований вапняками з проверстками мергелів, глин, пісковиків і алевролітів з інтергранулярною пористістю до 5 %.

Сенонські відклади переважно складені монотонною товщею пелітоморфних вапняків і мергелів, часом світло- або зеленкувато-сірими пісковиками з проверстками алевролітів. Пісковики і алевроліти на невеликих відстанях заміщаються мергелями, аргілітами. Найбільша товщина сенонських відкладів (в Угерську) близько 600 м. Найкращими колекторськими властивостями відзначаються пісковики на Угерському і Більче-Волицькому родовищах (пористість до 33,2 %, проникність 2,44×10-3 мкм2).

Пористість вапняків дуже низька, в середньому для верхньої юри не вища за 3,5; нижньої крейди – 4; верхньої – 5–7 %. У цих відкладах колекторами є тріщинуваті і кавернозні різновиди. Найбільше тріщинуваті покрівельні частини товщі під ерозійною поверхнею (Рудки, Коханівка).

Неогенові (міоценові) відклади власне прогину залягають на різних стратиграфічних горизонтах – від рифею до сенону (місцями дуже малопотужного палеогену). Міоценові відклади представлені згідно зі схемою О. С. Вялова [9] утвореннями карпатію, баденію і нижнього сармату.

Відклади карпатію малопотужні, до 100 м, поширені, головно, в заглибинах ерозійного донеогенового рельєфу. Складені кварцовими зеленувато-сірими різнозернистими, слабозцементованими пісковиками, алевролітами, подекуди з проверстками піщанистих глин. В основі карпатію зустрінуті конгломерати з уламків мергелів, вапняків, пісковиків.

Пісковики й алевроліти характеризуються пористістю від 6 до 31 % (середня 12–14 %), звичайно малою проникністю – меше 0,1×10-3, але інколи вона зростає до 270×10-3 мкм2.

Між породами карпатію та мезозою немає непроникних горизонтів, тому вони становлять гідродинамічно єдиний резервуар. Подекуди самі породи карпатію, складені мергелями і аргілітами, є непроникними.

Баденій представлений богородчанською світою або баранівськими верствами нижнього баденію, тираською та косівською світою верхнього баденію. Нижньобаденські відклади залягають трансгресивно на різновікових утвореннях від рифею до карпатію. Вони складені мергелями і глинами з прошарками пісковиків і туфогенних порід, рідко вапняків, які в північно-східному напрямі заміщаються пісковиками і літотамнієвими вапняками (баранівські верстви).

Тираська світа верхнього баденію, товщиною до 40, рідко 80–100 м, складена дрібно- та крупнокристалічними гіпсами, сірими і голубувато-сірими аргілітами з прошарками глин, пісковиків, карбонатних порід і кам’яної солі, що утворює лінзоподібні тіла. У напрямку до Карпат у тираській світі з’являється більше теригенного матеріалу, а товщина гіпсів та ангідритів меншає [10]. Найбільшу товщину світа має на південному сході, де складена переважно соленосними глинами. Такі ж глини, товщиною до 45 м залягають на площі Залужани на північному заході. У бік платформи гіпси й ангідрити поступово замінюються ратинськими вапняками. Відклади тираської світи є надійним водотривким горизонтом між нижньою і верхньою частинами баденію.

Вище залягають сірі й темно-сірі вапняковисті глини й аргіліти з проверстками кварцових дрібнозернистих пісковиків й алевролітів косівської світи. Кількість колекторських прошарків зростає зі збільшенням товщини світи, що різко змінюється від десятків до 300–700 м.

Косівська світа характеризується значною глинистістю, піщані горизонти у ній відсутні (Північні Мединичі, Рудки, Добряни, Судова Вишня), або поширені на окремих ділянках (Богородчани-Парище, Ковалівка-Черешенька, Коршів), тому ці відклади в деяких районах є водотривкими; їх товщина становить 30–50 м.

Нижньосарматські відклади представлені дашавською світою, складені перешаруванням сірих і темно-сірих сланцюватих глин та різнозернистих пісковиків і алевролітів з рідкими проверстками туфів і туфітів. Світа розділена на дві підсвіти – нижньо- та верхньодашавську. Перша сягає найбільшої товщини у Крукеницькій западині – 3000 м. В її складі до 40 % піщаних порід. На газових родовищах у підсвіті виділено 17 горизонтів (НД-1 – НД-17) за матеріалами ГДС, які добре корелюються у північно-західній частині Зовнішньої зони і гірше – в центральній і південно-східній. Відклади верхньодашавської підсвіти значно глинистіші. Кількість піщаних пластів становить 10–15 % загальної товщини, яка в зоні Краковецького розлому сягає 1900 м. У верхньодашавській світі виділено 14 горизонтів – від ВД-1 до ВД-14.

Колектори у розрізі косівської і дашавської світ представлені пісковиками і алевролітами, товщиною 0,1–0,3 м, дуже рідко до 2–5 м. Переважають щільні відмінності, але є й дуже пухкі. Цемент глинистий, глинисто-карбонатний, карбонатний та кременистий. У глинистій фракції присутня гідрослюда з домішками каолініту, хлориту і монтморилоніту. Пористість пісковиків на глибинах 500–1000 м сягає 28–34, а на глибинах 1800–2000 м – 20–22 %. Ще глибше – 3200–4500 м вона зменшується до 4–6 % [10]. При вмісті карбонатів понад 25 % пісковики втрачають фільтраційні властивості. Нижньосарматським і баденським відкладам властиві значні зміни літофацій у розрізі і по площі поширення.

2.3. Гідрогеологічні умови.
^ Водоносний комплекс сучасних алювіальних відкладів пов’язаний з відкладами заплавно-руслових ділянок річкових долин. Водовмісні породи – гравійно-галькові утворення з домішками піску, а в гірській частині району – валуни і брили. У верхів'ях типово гірських річок потужність алювію – до 2м, де долини різко звужені і глибоко врізані в корінні породи, заплавно-русловий алювій відсутній. Потужність водовмісних порід у середній і нижній течії річок – 5-9м (до 25м (р. Свіча біля с. Подорожнього)). Глибина залягання водоносного горизонту – 0,2-6м. Водозбагаченість порід невисока, питомі дебіти свердловин становлять 0,1-3,3 л/с.

Витрати джерел з сучасного алювію становлять 0,01-0,9 л/с. Якість води добра. Мінералізація – 0,3-0,5 г/дм3. Переважають гідрокарбонатні кальцієві і гідрокарбонатні кальцієво-магнієві води, іноді – гідрокарбонатні, і гідрокарбонатно-сульфатні кальцієво-натрієві [11].

^ Водоносний комплекс нижньо-верхньочетвертинних відкладів пов'язаний з алювіальними і алювіально-делювіальними відкладами.

Водоносний горизонт алювіальних відкладів приурочений до утворень І-ої, ІІ-ої, ІІІ-ої, а іноді й вищих терас рік Дністра, Стрия, Свічі та інших річок. Водовмісні породи – піщано-гравійно-галькові відклади. Потужність – 1,7-24 м. Глибина залягання ґрунтових вод – 1-23м. На І-й і ІІ-й терасах статичні рівні залягають на глибинах 1-10м, на ІІІ-й – 3-23м. Води слабонапірні (0,2-0,6м). П'єзометричні рівні встановлюються на висоті 0,03-2,6 м над поверхнею землі. Хімічний склад підземних вод строкатий. Переважають гідрокарбонатні кальцієві і кальцієво-магнієві води, з мінералізацією 0,1-0,5 г/дм3. Там, де водоносний алювій залягає безпосередньо на гіпсоангідритовій товщі зустрічаються сульфатно-кальцієві або натрієві води.

Елювіально-делювіальні відклади обводнені спорадично. Цей генетичний тип поширений по всій області Карпат і представлений суглинисто-щебнистим, місцями щебнисто-бриловим матеріалом, який утримує грунтові води (верховодка). Потужність елювіально-делювіального покриву залежно від рельєфу змінюється від 1-2 до 12-20 м. Глибина залягання рівня ґрунтових вод – 0,5-1,5 м. Дебіти джерел і колодязів досить нестійкі в часі і змінюються в межах 0,01-0,9 л/с. За хімічним складом переважають гідрокарбонатні кальцієві гідрокарбонатні натрієві води, з мінералізацією до 1 г/дм3, рідше – гідрокарбонатно-сульфатні, гідрокарбонатно-хлоридні кальцієво-натрієві [12].

Водоносний комплекс відкладів сарматського ярусу. Водоносний комплекс відкладів сармату не має значного поширення; знаходиться в південній частині Передкарпатського артезіанського басейну і приурочений до прошарків пісків і пісковиків. Водовмісна товща фаціально не витримана. В її основі лежить потужна верства водотривких глинистих відкладів. Глибина залягання комплексу – 27-200м. П’єзометричні рівні встановлюються на глибинах 3,2-80 м, іноді свердловини фонтанують: висоти напору – 4,2-16,3 м. Потужність комплексу – 1,3-62,5 м. Питомі дебіти – 0,01-0,6 л/с. За хімічним складом води гідрокарбонатні натрієві, з мінералізацією до 1 г/дм3 (приповерхневі), на глибинах >100м – мінералізовані води і солянки.

Часто в межах газових родовищ ці води є контурними або підошовними.

^ Водоносний комплекс відкладів баденського ярусу. Водоносний комплекс об'єднує декілька водоносних горизонтів, які приурочені до відкладів косівської, тираської, богородчанської і опільської світ Зовнішньої зони Передкарпатського прогину. Водовмісні породи – піски, пісковики, вапняки, конгломерати, туфи, туфіти, гіпси, ангідрити; залягають у вигляді прошарків і лінз серед глин. Глибини залягання різні: змінюються від 10 м до 1235 м.

Води напірні, величина напорів змінюється в межах 1-1000 м. Максимальні напори спостерігаються там, де баденські відклади перекриті товщею сарматських глин. П'єзометричні рівні встановлюються на глибинах 2,8-250 м. Свердловини фонтанують, висота п'єзометричного рівня сягає вище 22 м над поверхнею землі. Дебіти становлять 0,001-41,7 л/с, питомі дебіти – 0,005-10,4 л/с. Невеликі дебіти спостерігаються в зоні зчленування прогину з платформою.

Мінералізація підземних вод і їхній хімічний склад різноманітні. Прісні гідрокарбонатні кальцієві, кальцієво-магнієві, кальцієво-натрієві і натрієво-магнієві води, з мінералізацією до 1 г/дм3 приурочені до поверхневих, добре промитих частин розрізу водовмісної товщі. Води, пов’язані з відкладами гіпсоангідритової товщі Передкарпатського прогину, переважно сульфатні кальцієві, часто сірководневі, з мінералізацією 2,3-3,4 г/дм3. Мінералізація вод з глибиною збільшується; на глибині 600-700м – до 70 г/дм3, нижче залягають солянки з мінералізацією до 140 г/дм3.

^ Водоносний комплекс відкладів мезозою-палеозою.

У Передкарпатському басейні підземні води в юрських відкладах поширені спорадично і приурочені до окремих шарів пісковиків і алевритів, які залягають у товщі водотривких аргілітів, подекуди – вапняків.

Водоносні горизонти залягають на глибині 450-2700м. Статичні рівні встановлюються на глибині 52-393м. Водозбагаченість юрських відкладів невелика. Дебіти свердловин – 0,08-0,6 л/с при пониженнях рівня на 145-240 м.

Води юрських відкладів – солянки хлоридного натрієвого і натрієво-кальцієвого складу, з мінералізацією 29-270 г/дм3. Для них характерний підвищений вміст брому (251 мг/дм3) і йоду (80 мг/дм3).

Палеозойські відклади в Передкарпатському басейні поширені регіонально. Глибина покрівлі відкладів – 1120-3000 м. Статичні рівні вод встановлюються на глибинах 79-285м. Водовмісні породи – прошарки пісковиків і алевролітів. Питомі дебіти свердловин від 0,1 до 0,009 л/с. За хімічним складом води хлоридного натрієво-кальцієвого складу, з мінералізацією до 179 г/дм3; на окремих ділянках мають нижчу мінералізацію і гідрокарбонатний натрієвий склад (с. Коршів).

Джерелом водопостачання в Передкарпатському артезіанському басейні є алювіальні четвертинні відклади. Іноді використовуються води джерел з більш давніх відкладів.
  1   2   3   4   5   6   7   8



Скачать файл (3215 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации